Home / Міські новини | Вараш / “Реальні історії війни”: 18-річний хлопець став опікуном чотирьох дітей і відкриває власний фонд допомоги переселенцям

“Реальні історії війни”: 18-річний хлопець став опікуном чотирьох дітей і відкриває власний фонд допомоги переселенцям

Соціальна кампанія «Пліч-о-пліч» спільно з varash.info розповідає історію В’ячеслава із Донеччини, який втратив маму через війну, став опікуном для своїх братів і сестер, не занепав духом та допомагає іншим переселенцям.

До війни родина Слави жила в селищі міського типу на Донеччині: мама, В’ячеслав і ще четверо братів і сестер. Хлопець – найстарша дитина в родині, тому вже з 12-ти років багато працював і допомагав мамі. Повномасштабне вторгнення, що почалося 24 лютого, зруйнувало життя родини. На їхнє подвір’я прилетіла ракета. Мама померла за кілька хвилин після прильоту на руках 18-річного сина. Навіть не встигнувши оговтатися від горя, хлопець під обстрілами поховав маму, зібрав найнеобхідніше та вивіз дітей із пекла.

Сьогодні їхнє село окуповано повністю, будинок зруйновано вщент, а В’ячеслав із дітьми живе в гуртожитку міста Дрогобича Львівської області. Діти неповнолітні, тож, щоб їх не розлучили, В’ячеслав оформив документи і у 18 років став опікуном чотирьох дітей.

«Найважче буває вечорами. Особливо коли я лягаю спати, заплющую очі та бачу знов і знов картину, як помирала мама. З цим дуже важко жити. Мама була для мене всім, ми з нею були дуже близькі. Все гарне, що є в мені, це від мами. Єдине, що мене втішає, що тієї картини не бачили діти», розповідає хлопець.

Оговтатися після пережитого Славі допомогли люди. «Нам надали житло в гуртожитку, допомогли з оформленням документів на опікунство дітей і, відповідно, з виплатами на них. Дуже багато людей телефонували, приходили знайомитися і допомагали фінансово. Багато хто просто скидав гроші на картку. Я безмежно вдячний місцевим і людям з усієї України за таку підтримку. І не лише матеріальну, але й моральну», каже В’ячеслав 

На ті кошти, що надавали люди, хлопець зміг купити дітям одяг, їжу, шкільне приладдя. З деякими з тих, хто допомагав, хлопець потоваришував. Зараз Слава влаштувався бариста у місцеву кав’ярню, але окрім роботи й опіки над дітьми, хлопець ще працює над створенням власного доброчинного фонду. 

«Наш фонд надаватиме тимчасове житло для переселенців, допомагатиме з їжею, одягом, пошуком роботи. Зараз я прописую статут, спілкуюся з юристами. Я хочу, щоби фонд допомагав людям, які теж постраждали від війни». 

Крім цього, Слава з братами та сестрами їздять у місцеві дитячі будинки, дарують дітям подарунки, відправляють гуманітарну допомогу в гарячі точки.

«Хтось збирає діаманти, а я отримую задоволення, коли бачу радість і вдячність людей. Ми з мамою завжди намагалися допомагати іншим. Також сили мені надають очі й усмішки моїх дітей. Щоранку вони заряджають мене своєю любов’ю, і це для мене найкраща мотивація жити та допомагати іншим. Зараз я відправив їх у табір на Закарпатті. Кожну годину від кожного з них я отримую повідомлення, що вони мене люблять. Такі моменти лікують моє серце. А ще я на власному досвіді переконався в тому, що українці не кидають одне одного в біді, це теж дуже допомагає. Ми єдині, в тому наша сила і тільки так ми зможемо перемогти», — каже Слава.

Довгострокових планів на майбутнє хлопець не будує. Єдине, у чому він переконаний, це в тому, що треба багато працювати, паралельно — вчитися, щоб у майбутньому була можливість забезпечити себе, дітей і мати змогу допомагати іншим. Так учила мама. «Мені її дуже не вистачає. Мама була віруючою жінкою, віру передала і мені. Я вірю в Бога, багато молюся за неї. Дуже сподіваюсь, що вона в хорошому місці й точно не засмучується, дивлячись на нас», — підсумовує Слава.

Про Varash Info

Читайте також...

СБУ викрила екс-працівника РАЕС, який виправдовував дії російських загарбників

Співробітники рівненського СБУ продовжують викривати осіб, які публічно закликають до агресивної війни та розв’язування воєнного …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

X