Вараш Новини улюбленого міста
З перших місяців повномасштабної війни понад 100 тисяч людей знайшли прихисток у Чернівецькій області, де потроху повертаються до життя. Один з таких переселенців – Ігор Гончаров, який до початку війни жив і працював ковалем у Лисичанську. 44 дні він разом з сім’єю знаходився у місті, де щодня було чути вибухи. Коли закінчилися продукти, гроші та вимкнули електропостачання, родина вирішила їхати.
На Буковині чоловік почав волонтерити, і разом з іншими переселенцями відкрив майстерню, щоб працювати на благо міста. На створення «Майстерні Вдячності» чоловіка надихнули місцеві, які допомогли влаштуватися та забезпечили усім необхідним.
«За місяць ми зробили все необхідне, аби тепер виробляти готові речі: паркові стільці, лавки, альтанки. У нас дуже великі плани, аби зробити щось гарне для міста», – зазначає пан Ігор.
Чоловік вірить, що підтримка мистецва та творчого ремісництва є вкрай важливими, навіть під час війни. Він також написав зворушливий вірш, в якому передав свої почуття до рідної землі:
“Горить земля, моя ріднесенька земля…
Душа її палає.
І на малюнках сльози ллють червоні олівці.
А на Луганщині батьків могилка заростає.
Туди, на жаль, нема шляху, бо місто у кільці”.
«Коли Україна переможе, в першу чергу хотілося б з’їздити додому. Але один дім згорів, залишилася половинка другого — ми не знаємо, що нас чекає… Але зараз дуже багато планів, хотілося б віддячити людям, які роблять добро», – зазначає герой історії.
