Почути фронт (фото)

Війна… Важке слово, важкий час. Ніби всім воно відоме, повсякчас на слуху, вже навіть звикли потроху. Та тільки той, хто бачив її на власні очі, наслідки  її руйнівної сили, зможе сказати, що ж таке справжня війна. Таке дуже важко забути. Звуки війни часто приходять у сни до тих, хто її пережив. Те, що гарячі бої точаться десь далеко від нашого мирного і відносно спокійного життя, зовсім не означає, що те, що відбувається зараз на Сході нас зовсім не стосується, або ж стосується, але зовсім не нас.

Тому ми вирішили поспілкуватися із Галиною Бобрук, вчителем місцевої музичної школи, людиною з чітко визначеною громадянською позицією і просто жінкою, якій небайдуже, що  насправді робиться в рідній Україні, на її східній території, яка вирішила зібрати допомогу для бійців і власноруч завезла її на передову.

– Галино Олександрівно, що спонукало Вас до такого сміливого кроку, щоб виникла думка та бажання особисто поїхати в зону АТО?

– Від того виникла думка туди поїхати, що коли питаєш, в тих, хто там був, як там? То ніхто не хоче нічого розповідати. Лишень кажуть, що там набагато страшніше того, як це вам показують по телевізору. Тому, маючи чітко сформовану громадянську позицію, я повинна була це побачити на власні очі. Так, на самій позиції я провела не більше 20 хв, але для мене вистачило фактів того, що там дійсно страшна, бездушна війна. В якій гинуть сини та доньки нашого народу.

– А чим ви добиралися в східну частину України?

– Спочатку на маршрутці Вараш – Київ, після чого я пересіла на потяг Київ – Лисичанськ, в якому їхали я та ще двоє студентів. Мені повідомили, що білетів не буде, так і було, тому довелося, як «снігурочці», 31 грудня везти  подаруночки для наших солдатів. Найбільше мене вразило те, наскільки багато бездомних людей на київському вокзалі, які дивилися на мене холодним та голодним поглядом. На вокзалі було дуже холодно і практично відсутній правопорядок.

– А що саме вирішили завести солдатам і хто Вам допомагав у зборі цих необхідних речей?

– Я рядова вчителька музичної школи і прекрасно розуміла, що коштів таких у мене немає. Тому вирішила звернутися до трьох українських православних церков та однієї греко-католицької. Гроші не просила, мені потрібні було ліки завести, тому в кожну із церков я занесла списки з ліками, а священики оголосили прихожанам, що потрібна допомога. Звичайно, що наші люди відгукнулися на прохання і принесли, як ліки так і гроші, за які можна було придбати продукти для бійців. Також, в мене було вже конкретне замовлення на журавлину і змушена була обов’язково це прохання здійснити. Тому хотіла б подякувати сім’ї Сергія Присяжнюка із селища Половлі, які назбирали для бійців цю ягоду. А також сім’ї Наталії Тимофіїв із села Собіщиці, за надану допомогу у вигляді сухої чорниці. Для бійців це справді досить важливі вітаміни. За зібрані ліки і кошти висловлюю велику подяку прихожанам Свято-Софіївської церкви, настоятелю Отцю Йосипу, прихожанам Свято-Михайлівської церкви, настоятелю Отцю Сергію, Благочинному Володимирецького району і м. Вараш Свято-Покровської церкви Отцю Віталію, та  Греко-Католицькій церкві Отцю Євгену.

– А Ви ще до цієї поїздки, якось допомагали бійцям?

– Все розпочалося з того, що я познайомилася з Вірою Володимирівною Усцовою, вчителем української мови та літератури Лисичанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 8, яка також є волонтером. На фронті тоді було дуже сутужно з одягом, харчуванням та ліками. Вона повідомила, що тернопільські хлопці мають їхати додому, а в них взимку з особистого одягу лишень резинові капці. Я змушена була піти до нашого місцевого секонд-хенду, і розповідаючи їм про таку ситуацію, в прямому сенсі випрошувати одяг і взуття для хлопців. Цю допомогу ми відправляли як волонтерами володимирецькими так і вараськими, в тому числі це були Степан Жданюк, родина Василя та Ніни Хвальків, також отець Михайло, священник УПЦ із Володимирця. Ми всією музичною школою плели маскувальні сітки, а Степан Іванович сам забирав їх і відвозив в зону АТО.

– Розкажіть, що найбільше Вас вразило під час перебування у Лисичанську?

– З початку я була вражена тим, на яких авто їздять волонтери і бійці.  Це старесенькі облуплені Рафіки, а де ж обіцяні Хамери? Чому вони не там, а на мирній землі катають? Ця машина мене везла в 93 окрему механізовану бригаду, в другий батальйон, в «сіру зону». Здивував мене боєць на блок пості з позивним «Мамонт», який сказав, що хоч я напів бандерівка, але пропустить мене. Проїхавши далі, помітила, що з-під снігу виглядає бадилля моркви та буряка, на що мені відповіли, – поля заміновані і викопати їх неможливо. Вже коли ми заїхали в селище з «сірої зони», то стало страшно, нагадало хроніку вітчизняної війни. Немає половини будинку, або хліва біля нього. Йде жінка з дитиною, якби не та сучасна шапка з балабоном, а замотали дитину в стару хустину, то нагадало мені 1945 рік. Вразило мене те, що в місцевих дітей відсутній погляд, вони не реагували на людей.

Вже коли ми доїхали до місця призначення, то вразив мене командир своєю молодістю. Такі молоді люди, а яку відповідальну роботу виконують. Після побаченого я зняла із себе ладанку і протягнула її для пана Сергія: візьміть,- кажу,- мене вона вберегла від двох аварій, нехай і вас оберігає.

Також Галина Олександрівна дякує мешканцям нашого міста, батькам і дітям, що допомогли в зборі дитячих речей для дітей із сиротинців Донецької та Луганської областей.

Нагадаємо, військовий конфлікт, що був розпочатий російськими загонами з вторгнення у квітні 2014 року на території українського Донбасу після захоплення Росією Криму, серії проросійських виступів в Україні і проголошення «державного суверенітету» ДНР. Конфлікт має характер міжнародного, і став продовженням російської збройної агресії проти України. За географічним масштабом конфлікт є локальним і охоплює частини Донецької і Луганської областей України.

Попри численні факти участі Збройних сил РФ та докази причетності Росії до війни, офіційно Росія не визнає факту свого вторгнення в Україну, відтак з українського боку війна розглядається як неоголошена. Ряд українських політиків називають війну на сході України «гібридною війною» Росії проти України. Війна закінчиться перемогою!

Людмила Скібчик