Вараш Новини улюбленого міста
Півроку тому, 23 лютого, про затяжну біду села Бабка ми розповіли у драматичній «Казочці про те, як кузнецовські молодці Бабку піддурили».
І що ж? Бабка залишилася Бабкою, а «молодці» й далі «молодцюють» у боротьбі за правду – кожний за свою. Бо ж прокладена десять років тому друга черга скидного колектора, мабуть, так і гнитиме в землі, не прийнявши жодного кубометра води з міських очисних споруд.
Не зовсім очищені стоки так і струменять старим дірявим колектором. Через пориви вони продовжують забруднювати людські городи, а кринична вода в селі непридатна для пиття. Саме тому проблему нового скидного колектора у селі Бабка редакція «ВВ» взяла під свій контроль…
«Віз», якого так і не зрушили
– Робота по будівництву нового скидного колектора почалася ще у 2006 році, – розповідає начальник відділу управління майном РАЕС Віктор Москалик. – Тодішній міський голова Володимир Коровкін підписав протокол з генеральним директором РАЕС Миколою Фрідманом про те, що необхідно визначитися з вибором траси. Таким було прохання міської влади, з яким вони неодноразово зверталися. У 2009 районна рада, райдержадміністрація та жителі села Бабка теж попросили вирішити це питання, яке досьогодні залишається головною проблемою. «Дуже прикро, що перший колектор уже вийшов з ладу, – писали сельчани, – вода через колодязь пішла на городи, і люди втратили зернові та посаджену там городину. Вода у колодязях непридатна для вживання… Як можемо, так і… виживаємо. Хто купує в магазині мінеральну воду, а хто привозить за п’ять кілометрів з свердловини…». Під листом багато підписів. Тож почалося будівництво нового колектора, яке у зв’язку з фінансовим станом тривало досить довго…
Довжина колектора майже три з половиною кілометри. Побудований він коштом атомної станції, і його вартість перевищує 9 мільйонів гривень. Як і повинно було бути, РАЕС, за словами В.Москалика, розробила проект і взяла в оренду земельну ділянку у тодішнього КСП «Хлібороб».
Проект, погодження, відведення землі – все було. А що землю на початок будівництва розпаювали (59 чоловік мають там паї), то РАЕС з кожним пайовиком заключила договір, відшкодувала завдані втрати, а по завершенню будівництва провела рекультивацію.
– Відтак колектор було запущено в експлуатацію – і ми отримали від міської влади згоду на його передачу у комунальну власність, – каже Віктор Володимирович. – Депутати підійшли до цього з розумінням. А що були певні зауваження, то було зроблено дефектну відомість і кошторис витрат, а виявлені недоліки, досить другорядні, усунули.
Здавалося, крапка! Але поки втрясалися недоробки, помінялися депкорпус і міський голова. Почалася нова сторінка у діяльності міської влади. Однак, крім згоди на передачу колектора у комунальну власність, була й певна процедура самої передачі. Колектор – на балансі в РАЕС, балансоутримувач – НАЕК «Енергоатом», а орган управління держмайном – Міністерство енергетики та вугільної промисловості. Щоб передати об’єкт, знадобилося погодження президента «Енергоатому», а відтак – ще й міністерське. РАЕС їх отримала, але змінилося законодавство: доповненням до закону про передачу об’єктів державної та комунальної власності у власність іншим особам Верховна Рада зобов’язала майбутніх власників не відчужувати ці об’єкти. Забаганка, як бачимо, не РАЕСівська, але РАЕС повторно мусила звернутися до міської влади і попросити взяти на себе це зобов’язання. Як зазначає В.Москалик, по всіх інших об’єктах не виникало жодних проблем, але цього разу приймати на таких умовах об’єкт місто відмовилося. Чому? Мабуть, через якісь амбіції або нерозумінням самого процесу, вважає В.Москалик.
– Ми, – каже, – повторно звернулися до міської влади. Знову питання вивчалося – і знову наштовхнулися на відмову. Чим віднікувалися? Потребою виїхати на місце, вивчити питання за участю депутатського корпусу та спеціалістів-комунальників. Виїхали! Пройшлися вздовж колектора – і не знайшлося жодних зауважень. Представники сільської громади просили втрясти це питання, адже жодних труднощів із запуском нового колектора немає: перекрити один – і запустити інший. Були обіцянки оперативно розглянуті всі зауваження. Але походили, подивилися – й одержали лист за підписом міського голови. Дивний лист, який свідчить, що люди або не розібралися з питанням, або не хочуть у нього вникати. У листі значилося (подаємо дослівно – ред): «Для більш досконало вивчення питання, стосовно передачі ВП «Рівненська АЕС» скидного каналізаційного колектору від міських очисних споруд міста Вараш у річку Стир до комунальної власності, міською радою було витребувано у відділу у Володимирецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області копію проекту відведення земельних ділянок Рівненській атомній електростанції під будівництво каналізаційного колектора від бази ВРП (відділ робітничого постачання) до очисних споруд м. Кузнецовськ за рахунок земель колгоспу «Хлібороб» Володимирецького району Рівненської області». Але ж мова зовсім не про цей колектор! Від очисних споруд до Бабки йде зовсім інший! Не додивилися навіть до того, що той колектор вже у них і ним давно користуються, оскільки переданий ще у 2002 році!..
– Що вони вимагають? – продовжує Віктор Володимирович. – Оскільки колектор проходить по землях приватної власності, треба виготовити документацію на сервітутні ділянки. Ми знаємо, як робиться ця документація. Щоб це зробити, треба домовлятися з людьми, з кожним власником зокрема, хоча колектор іде вздовж дороги і ніхто цим не обурюється. Земельну документацію мають виготовити спочатку жильці, а потім – уже ми укладати з ними згадані сервітути. Але ж це будуть відносини між РАЕС і людьми. То яка потреба у цьому, якщо ми передаватимемо колектор місту? Самі вже все зробіть, оформивши колектор у власність, – і будете мати цивілізовані відносини з селом. Але влада пішла на принцип…
Словом, попри неодноразові прохання міського комунального підприємства побудувати колектор ситуація залишається такою ж, як і рік, і п’ять років тому. У РАЕСівців вимагають реєстрацію одержаної в оренду ділянку, хоча, за словами В.Москалика, це не передбачено жодним договором. Ніхто, крім міськради, не ставить питання про сервітут. І не повинно статися, що при потребі ремонтників не допустять до колектора. Подібні мережі йдуть по Києву, по Варашу, по Володимирцю, і в них є законна охоронна зона. Це передбачається ще на стадії проектування. Коли ж робити сервітутну ділянку, передача колектора знову розтягнеться на роки. На думку В.Москалика, потреби у цьому немає, новий колектор треба пускати в дію, а старий однозначно «заморожувати».
«Ми не можемо підставити комунальників!»
– Ситуація з колектором не так складна, як затяжна, – визнає вараський міський голова Сергій Анощенко. – Ще на початку 2000-х років атомна станція взяла дозвіл на побудову колектора, за домовленістю з тодішнім КСП «Хлібороб» було відведено земельну ділянку і побудовано скидний колектор. Але в період будівництва ці землі розпаювали, і земля, по якій проходить колектор, стала приватною. У земельній документації мали зазначити охоронну зону, щоб у разі пориву забезпечувався доступ до колектора. Однак цього не зроблено.
Нині станція здала колектор і хоче передати його місту. Хороша справа. Колектор потрібний і його, здавалося б, треба брати у комунальну власність. А не дай бог якийсь порив? Що робити? Екскаватор, бульдозер, розкопки, а в людей там – городи. Кому відшкодовувати втрату врожаю? У комунальників таких грошей немає. Тому станцію попросили оформити все документально, так, щоб було видно: ось – колектор, а вздовж нього – охоронна зона. З’явиться все це у земельній документації – і ми наступного дня приймемо потрібне станції рішення.
За словами С.Анощенка, питання охоронної зони мали втрясти ще з самого початку, коли брали землю в КСП. У документах мали зазначити цю зону. То чом же не проконтролювали як слід? Чому на момент здачі колектора, та й з 2014-го по 2017 рік, нічого не зроблено?
Нагадую міському голові, що новий колектор проходить не під селянськими наділами, а вздовж шляху. Але Сергій Іванович не згоджується: зайнята під колектором ділянка теж розпайована. Невже, запитує, атомній станції важко переглянути земельні документи, пересвідчитися, що люди знають про існування колектора і при потребі допустять туди ремонтників? Чому питання атомної станції хочуть перекласти на комунслужбу і місто? На РАЕСівцях «висить» цей колектор. Їх за це б’ють по шапці. Але якщо не все оформлено документально, чом ми маємо приймати об’єкт, в який додатково вкладатимемо кошти через власну довірливість? Все має бути без проблем. А що десь не вистачає люків – не питання; головне – вільний доступ до «труби» у будь-який час. Бо ж вона під людськими паями, і господарі розпоряджаються ними на власний розсуд.
Свій погляд у Сергія Івановича і на сервітут як особливу форму землекористування. Прописується він, каже, у документах власника землі і за своїм призначенням є обмеженням власнику. Виділяючи комусь ділянку в оренду, у договорі оренди прописують, на яку частину ділянки встановлено сервітут: забороняють на цій частині ділянки капітальне будівництво, щоб забезпечити вільний до колектора. Втім, справа навіть не в сервітуті, каже С.Анощенко, а в тому, щоб люди були оповіщені про колектор та його охоронну зону. Можна стверджувати, що така зона є і що її передбачено законом. Але як при цьому реалізували свій обов’язок – попередити кожного власника землі про охоронну зону і про пов’язані з нею обмеження? Якщо цього не зроблено, то, зрештою, чия це проблема – міста чи того, хто мав її врегулювати? І хто допустився прорахунку – міськрада чи атомна станція і район? Крайніми чомусь виходять міський голова і депутати міськради, хоча ні слухом ні духом у цій ситуації не винні. Ми, каже міський голова, просимо у законний спосіб зробити так, щоб комунальники не стали заручниками якоїсь «надзвичайки». Адже рахунки КМКП тривалий час заарештовані, тож і з цієї причини, навіть при великому бажанні, КМКП нічого нікому не відшкодує.
Підстраховуюсь у Сергія Івановича: як тільки буде оформлено право вільного доступу до колектора, ніхто з пайовиків на відшкодування дійсно не матиме права? Так, відповідає, бо то зона колектора, до якої будь-коли маємо доступ. Це повинно значитись у земельних документах, і врегулювати це повинна атомна станція. Жодних інших вимог до атомників немає. Нехай тільки документально підтвердять відсутність проблем із доступом до колектора по всій його довжині – і ми на сесії приймаємо рішення. Правда, залишається питання старого колектора. Його доведеться обслуговувати, або викопувати. Але це вже наші проблеми. Хай тільки врегулюють відведення земельної ділянки.
Завершуючи, нагадав міському голові про звинувачення, буцімто колектор не приймають у комунальну власність, оскільки позбавлені права на його відчудження. Але С.Анощенко назвав це повним безглуздям. Раніше, каже, такої норми в законі не було, тож і рішення міськради не містить слів «без права продажу». Але законодавство змінилось – і зміну внесуть у рішення, як тільки врегулюється питання землі.
Ще не кипить, але й не холодає
«Коли між друзями ладу нема, добра від розбрату не жди, бо вийде з цього тільки мука», – підмітив два століття тому Іван Крилов. А відмітивши, мовби глянув із ХІХ століття на село Бабка, на те, як із ним «пожартували» у ХХІ столітті.
Дві сторони зійшлись у суперечці – і жодна, схоже, як слід не вникла у ситуацію зі скидним колектором. Принаймні, первинних документів ніхто як слід не вивчав. Що було робити? Шукати третейського суддю! Й автор спробував його знайти в особі Старорафалівської сільради та Володимирецького відділу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області – структур, які про колектор і його охоронну зону повинні говорити мовою документів.
На жаль, сільрада відразу ж відпала, бо жодної карти, жодної схеми відводу землі у власних архівах не виявили.
– Пригадую, колись бачив план із проведеним маршрутом майбутнього колектора. Жодної деталізації там, схоже, не було, тож про охоронну зону напевно не скажу, – повідомив сільський голова Ярослав Ємельянов. Та хоч розмови з головою не вийшло, заговорив Закон України «Про трубопровідний транспорт», у якому (стаття 11) вказується, що «уздовж трубопроводів встановлюються охоронні зони» і що «земля в межах охоронних зон не вилучається, а використовується з обмеженнями (обтяженнями) відповідно до закону або договору». Охоронна зона, згідно із законом, включає «землі вздовж магістральних та промислових трубопроводів, навколо промислових об’єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також для зменшення їх негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об’єкти та довкілля в цілому».
Отже, захисна зона – це своєрідний засіб, з допомогою якого забезпечується нормальна робота трубопроводу (зокрема й скидного колектора у селі Бабка) і своєчасно усуваються можливі його пошкодження. Що ж стосується пов’язаних із роботою трубопроводу витрат і завданої внаслідок його пошкоджень шкоди, то закон безкомпромісний: «Підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту згідно з чинним законодавством України відшкодовують витрати підприємствам, установам і організаціям, які брали участь у ліквідації наслідків аварій, що виникли в умовах надзвичайного стану на об’єктах трубопровідного транспорту, а також шкоду, завдану власникам землі і землекористувачам. Шкода, заподіяна здоров’ю, а також майну громадян внаслідок аварій на зазначених об’єктах, підлягає відшкодуванню в повному обсязі за рахунок підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту».
Виходить, чи є сервітут, чи його немає, чи укладено договір щодо користування землею у межах охоронної зони, чи ні, закон забезпечує експлуатуючій організації вільний доступ до колектора, однак збитки, завдані власникам землі, відшкодовуються, включаючи й шкоду, завдану здоров’ю. Чому про це кажу? Бо неполадки з колектором можуть і надалі траплятися. Та й вода, що скидається колектором у Стир, очищена, однак далеко не чиста (дивіться статтю «Казочка про те, як кузнецовські молодці Бабку піддурили» у «ВВ» за 23 лютого ц.р., нотатки «До теми»). Воду у Бабці п’ють або з підведеного до села водопроводу, або привезену з Олізарки, але ніхто не знає, що там їдять під виглядом овочів, зібраних на підтопленому нечистотами городі.
Районному управлінню Держпродспоживслужби давно цим слід зацікавитись. Але поки це станеться, звернімося до Володимирецького районного відділу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області.
На моє прохання піднято всю наявну там документацію, але не торкатимемося її, щоб зайвий раз не повторювати сказане Віктором Москаликом. За словами очільниці відділу Оксани Берези, РАЕС, приступаючи до будівництва обох колекторів – старого і нового, чітко дотримувалася вимог законодавства. Однак у двох суттєвих випадках дійсно прогалина: обмеження власникам паїв на користування землею не зареєстровано, а охоронна зона колектора на планах землеустрою не значиться. Звісно, це факт, однак звинувачувати РАЕСівців та у чомусь їх запідозрювати не поспішаймо. За твердженням Оксани Йосипівни, тогочасне законодавство не вимагало згаданої реєстрації, а вільний доступ до «труби» для її обслуговування за будь-яких обставин забезпечується законом. Тобто, зроблений дещо вище висновок щодо наявності чи відсутності сервітуту або договору про користування землею у межах охоронної зони, а також про обов’язковість відшкодування завданої землекористувачам шкоди, у районній земслужбі вважають правильним.
То як же має вирішитися питання з передачею многостраждального колектора у комунальну власність? Висновок однозначний: готовий до експлуатації колектор має перейти у міську комунальну власність. Дуже хочеться, щоб із цим погодився міський голова Вараша. І не треба думати, що це буде його поступка «хитрим» РАЕсівцям. Думаймо, що припиниться давнє, нікому не потрібне знущання над приміським селом, з яким рано чи пізно місту доведеться об’єднатись, а кінець банальної суперечки над звичайною трубою нехай увінчається щирою вдячністю сотень людей – жителів Бабки.
Новий скидний колектор повинен працювати. Увагу ж депутатського корпусу ліпше переключити на не менш серйозне питання – роботу міських очисних споруд. Інтернет давно «проговорився», що вони нікого не влаштовують. Та й сам Сергій Іванович такої ж думки. Зокрема і з цієї причини у місті пройшли громадські слухання щодо реконструкції очисних споруд. Вони в повному обсязі мали постати ще до пуску четвертого енергоблоку. Але з очисними, як і з шостою школою та дитячою поліклінікою, сталась «осічка». Виникла потреба у новому техніко-економічному обґрунтуванні – й Мінекології виділило кошти на проект реконструкції. Нині сподіваємося початку реальних будівельних робіт, і цим, а не «бюрократичним тенісом» над каналізаційною трубою, треба зайнятись. Колектор, у який вкладено мільйонні кошти, давно має слугувати місту – й заодно відводити загрозу нових каналізаційних підтоплень від багатостраждальної Бабки. А обмеження на землекористування в охоронній зоні колектора… Якщо у них виникне потреба, їх можна зареєструвати згодом.
Чи почують це у Вараській міськраді?
Чи не досить Бабці перебувати між Сціллою і Харибдою – двома «скелями», які на десятиліття «затисли» село між собою? Бабка, як нам розповіли, терпить. Не хоче сваритися ні з РАЕС, ні з містом. Однак невдоволення зріє. І всяке терпіння з часом кінчається…
Олексій ГОРОДНИЙ.
О чём статья ???