Як показує практика нещодавно створеного КП «Благоустрій», що вони, як можуть, так і справляються зі своїми обов’язками. Для того, щоб обробляти дороги піщано-сольовою сумішшю, потрібно використовувати спеціально пристосовані для цього машини. А в місті Вараш, цю роботу, виконують люди, сидячи на причепі трактора і посипаючи автодорогу руками.
Цікаво буде знати: у Західній Європі вже понад двадцять років не посипають дороги сіллю; у Скандинавських країнах з ожеледицею допомагає впоратися дрібний гравій і пісок. Причому прагматичні скандинавці одну й ту ж саму посипку збирають і використовують наступного року.
У Німеччині, де клімат тепліший, будь-яких посипань намагаються уникати. Хіба що на крутих спусках та підйомах. Але водії там дисципліновані й суворо дотримуються правил дорожнього руху, де чітко прописано необхідність на час зимової ожеледиці «одягати» на колеса транспорту спеціальні ланцюги. Електронні табло висвічують максимально допустиму за даної погоди швидкість. У заможних країнах не є рідкістю дороги з підігрівом. А там, де його немає, льодову кірку розтоплюють за допомогою реактивних двигунів.
У Польщі, в містах, також відмовилися від солі, але іноді посипають нею крутогори на автошляхах поза містом. Та при цьому дуже дослухаються до порад тамтешніх екологів.
У цивілізованих країнах чомусь нікому не спадає на думку посипати сіллю землю «з метою економії». Наші народні обранці з екранів телевізорів запевняють своїх громадян, що у світі ніхто не придумав іншого способу боротьби з ожеледицею, ніж її «присолення». А ми й віримо…
Отож, у будь-якому разі, використовуючи і в подальшому сіль для посипання вулиць, треба: владі – ввести норми дозування, дорожникам – ретельно дотримуватися цих норм, а не сипати скільки заманеться, як це сьогодні робиться в місті. Якщо потихеньку зменшувати кількість солі, то наші річки ще зможуть справлятися з тим техногенним навантаженням, яке на їх додатково навалюється взимку.