Вараш Новини улюбленого міста
Під час одного із пленарних засідань 20 сесії Вараської міської ради, керуючий справами, депутат Рівненської обласної ради, звинуватив журналістів, у тому що вони шукають на нього компромат і заявив: «і годі компромату на мене шукать, ви мене не заціпите, нема за шо понімаєте чи ні? Нема за шо…»
Також пообіцяв Борис Іванович показати журналістам всі свої ордени і нагороди, які він заробив чесно: «Я вам приготую, які у мене нагороди, хто мене ними нагороджував, всі свідоцтва, всі документи є відповідні, де я отримав контузію, де службове розслідування проводили, є довідки все повністю».
Та після того, коли він їх підготував, показати відмовився, аргументувавши це тим, що така інформація є особистою.
Так, ми частково згідні із цим, а тим більше отримали відповідь на інформаційний запит, у якому вказано, що відповідно до п.9 Порядку ведення Єдиного реєстру учасників антитерористичної операції, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України, а також п.п. 3.2 та 3.4 «Переліку службової інформації Збройних Сил України» інформація стосовно осі, які приймали участь в антитерористичній операції, відноситься до відомостей, яким надається гриф обмеження доступу «Для службового користування» і є конфіденційною.
Але не зважаючи ні на, що Борис Іванович, чи не на кожному кроці «кричить», як він нас захищав: «Я захищав вас, вашу сім’ю, вашого чоловіка, який молодший набагато за мене», «Вам немає чим зайняца, ви хочете нас зачепить АТОвців, які вас захищали» і т. д.
Оскільки таких «закидів», нам не доводилося чути від інших хлопців, які воювали в зоні АТО, вирішили дізнатися більше про те, де все ж таки і саме головне, як воював головний патріот міста, який на разі керує його справами.
Для початку знайшли інформацію про мирне життя Бірука. Згідно автобіографії розміщеної на сайті Рівненської обласної ради, народився Борис Іванович у 1973 році в селі Веліхово, Володимирецького району
Має вищу освіту. У 2000 році навчався в Львівському інституті внутрішніх справ. З 1991 по 2003 рік, проходив контрактну службу в МВС України, тобто працював, тоді ще, у міліції, але звільнився з органів, оскільки розповідає, там всі один одного «кришують»: «Мене ніхто не звільнив, я пішов, я не схотів з цією бандою працювати в Кузнецовську, які там поприходили і займалися своїми питаннями, пилорами кришували, ліса кришували і т. д. Так, я не схотів бо нам з ними не по шляху було».
Про те жителі міста, які пам’ятають ті часи, розповідають протилежне.
Ось, наприклад, волонтер Іван Килюшик розповідає: «його звільнили, за те, що бив людину, було таке що …лку сував в одне місце».
«Напрацювавшись» в міліції, в 2003 році, Борис Бірук влаштувався на роботу у виправну колонію, де працював до 2010. Після того вийшов на пільгову пенсію за вислугою років.
З початком війни на Донбасі, визвався добровольцем. Там з його слів він був майже у всіх гарячих точках. Тож прикрикуючи до журналістів розповів: «Доцю, я був в Пісках, я був в Водяному, я був в Авдіївці, я був в Опитному, я був всюди. Аеропорт, АГА66 проривали, щоб ви знали, броні не було, я був командиром, і на кожній позиції я був п’ять раз в день. Коли їм було погано і я проривався машиною».
А ще більше виявляється, Борис Іванович є людиною на яку всі молилися, бо він був там «само старший»: «Слухай, доцю, на мене молилися, бо я самий там старший був, я людина яка воювала, і на мене люди, розумієш, рівнялися. Чи ви не понімаєте цього».
Нам вдалося знайти декількох товаришів по службі нашого патріота. Та чомусь ніхто із них не захотів розповісти – як там на війні. Проте ми почули багато інформації про Бориса Бірука, як військового, його перебування в аеропорту та шеврон кіборга, який він так гордо носить.
Товариш по службі Руслан розповідає – «він не був в аеропорту. Лише займався доставкою, боєприпасів, хлопців забирав звідти. По десять днів там могли бути хлопці, а потім мінялися. Так він їздив хлопців забирав, а під пулями не був.
Волонтер Іван: «Вивозив він пару раз снаряди на АГА66, а так зазвичай біля штабу крутився, біля кухні та й все».
Товариш по службі Федір: «Вперше зустрілися з Борисом під час мобілізації, потрапили до 3 батальйону 80 бригади. Пізніше, після виходу батальйону в зону бойових дій, ми разом з ним дислокувалися в Костянтинівці, і там були у нас виїзди по доставці бойових комплектів, харчів та обладнання. Були в Пісках, Водяному, Опитному, тобто, разом заїжджали в зону. Чи був він в аеропорту, тут я можу сказати лише те, що під час моєї ротації в аеропорту, я його там не бачив. Але в нас були такі випадки, що навіть свою ротацію не могли бачити бо зміна мінялася під час переходу. За той період, який я там був в аеропорту, його не бачив. Щодо шевронів кіборга можу сказати одне, їх повинні отримувати ті, що дійсно були у Донецькому аеропорту. Тобто ті, що бути на зеніті. Але на сьогоднішній день його надягають всі хто хоче, навіть артилерія, яка стояла в Орлівці, це десь приблизно 15-20 км від аеропорту. В свою роту я привіз 20 нагород за оборону Донецького аеропорту, кому посмертно, а кому ні, але це були дійсно ті 20 чоловік, які були в Донецькому аеропорту. Я поважаю всіх, хто б де не стояв, хто б де не був, але в свою роту я привіз тільки тим, хто був у самому аеропорту. А щодо розповідей про війну, просто задайте таке питання афганцям, впевнений почуєте відповідь – у стройбаті був».
Відвоювавши свій час у зоні АТО, Борис Бірук, вирішив заснувати спілку учасників антитерористичної операції, навіть не зважаючи на те, що схожа спілка, куди входять і учасники АТО, у місті вже є. Від цієї ж спілки в 2015 році він, йде на вибори, сподіваючись очолити крісло міського голови.
Та вдалося зайняти лише місце депутата обласної ради.
Журналісти побували на одному із засідань сесії Рівненської обласної ради, саме в цей день Борис Бірук мав відстоювати лікарню нашого міста. Адже медична реформа для жителів Вараша дає не хороші перспективи, один із варіантів лікування у Сарнах. То ж Борис Іванович, як обласний депутат мав зробити все можливе, аби цього не сталося. На запитання головуючого, він «проойкав та проайкав» в кінці-кінців не відстоявши медико-санітарну частину, Борис Бірук продовжив заявляти, який він, чесний та, як переживає за мешканців нашого міста.
Не забуває наголошувати на тому, який він бідний і якби міським головою був він, все було б набагато краще: «Дайте грошей? Та я б дав би. Але немає в мене грошей, я бідний такій як і ви. А зараз питання, я балотувався на міського голову, чого ви за мене не голосували, а тут до мене питання маєте. Нада було голосувати».
На рахунок таких амбіцій Бориса Івановича, свою думку висловив депутат міської ради Олександр Стояновський, у соціальній мережі.
Бідність депутата не залишилась поза нашою увагою, тому вирішили дізнатися більше про статки Бориса Бірука, а тим більше він так старанно заявляє, що він «виступає за незаконний видобуток бурштину і його партія не голосує».
Нам вдалося знайти світлини, які були зроблені, під час того коли родичів Бориса Івановича впіймали за не законним видобутком дорогоцінного каміння.
Згідно опублікованої декларації, має наш патріот, не мало і не багато:
https://declarations.com.ua/declaration/nacp_e3ac8f16-b7b0-48f1-be10-145b749e0236
У рідному селі житловий будинок, загальною площею 49,6 м.кв., там же дві земельні ділянки, сумарна площа яких становить – 4518 м.кв., у серпні 2015 року набув право на квартиру площею 14.9 м.кв.
Після виборів 2015 року у грудні отримав двокімнатну квартиру, додатково до двох отриманих раніше приватизованих кімнат у гуртожитку та земельну ділянку у селі Заболоття, площа якої становить 2188 м.кв.
На наше запитання, чому він як голова спілки АТО не попіклувався, аби квартиру отримали учасники антитерористичних дій, які не мають навіть тих самих кімнат у гуртожитку? Збрехав, що квартиру отримав, ще до виборів. Але потім згадав, що її мали дати раніше, проте, він не підтримував тодішню владу. То ж, як бачимо, що підтримавши теперішню владу, на чолі з Сергієм Анощенком, своє додаткове житло Борис Бірук, все таки отримав.
Отримує Борис Іванович і заробітну плату, яка є не такою маленькою, щоб бути таким вже бідним. Лише за жовтень місяць сума заробітку, головного патріота, склала понад 42 тисячі гривень.
Не знехтував Бірук і матеріальною допомогою за серпень, у розмірі більше 19 – ти з половиною тисяч. Що вже говорити про щомісячні 200% – ві премії?
Полюбляє їздити на службовому автомобілі виконавчого комітету Вараської міської ради, виконуючи обов’язки депутата Рівненської обласної ради, вирішуючи питання учасників АТО.
Вирішили запитати, чи справді так вже багато зробив для військовослужбовців, як голова постійної комісії з питань соціальної політики і соціального захисту учасників АТО та членів їх сімей, Борис Бірук, щоб для поїздок використовувати гроші із міської казни?
Керівник центру допомоги учасникам АТО при обласній адміністрації: «Ми дуже рідко з ним спілкуємося, я не скажу, що ставляться якісь палки в колеса але якоїсь допомоги, чи хоча б співпраці з його сторони я теж не бачу.
Варто згадати, як Борис Іванович хотів поділити кошти, які з великими зусиллями все таки були виплачені сім’ї загиблого військовослужбовця Максима Турика.
Дуже полюбляє, наш військовий, з дозволу міського голови, гучно святкувати професійні свята на арештованих територія. Після того залишаючи за собою гори сміття.
Проте, інші десантники вважають, що святкування в такий час є абсолютно не доречним.
Товариш по службі Федір: «Розповім, як святкуємо день ВДВ ми. Я запросив всіх поїхати на аеродром і до цього дня зробити стрибок. Правда було нас небагато. Потім заїхали на кладовище і роз’їхалися по домівках. Як святкують інші я не бачив і не знаю, бо я до них не їжджу. Та давайте спочатку завершимо війну, а тоді будемо святкувати».
І підсумок в історії життя військового Бориса Бірука, підвів волонтер, який 67 разів на власному автомобілі їздив з допомогою у зону АТО і якого, наш чесний патріот, звинуватив у багатьох не зрозумілих гріхах.
Волонтер Іван: «Бірук прикривається військовими хлопцями і робить собі кар’єру. Квартиру отримав, зарплату в 20 тисяч гривень, премію по 10 тисяч має, землі понабирав. А хлопці не мають нічого. Він же, щоб прикрити себе на сесіях, викликає АТОшніків, розповідаючи їм який він чесний, при цьому, «вішає лапшу на вуха». Якщо він такий справедливий, нехай свою автобіографію опише, розкаже, як з тюрми попросили піти, з міліції вигнали. За що? А будь-що, починає кричати, на передову йдіть. Чому він зараз не піде на передову? Скажу, бо місце добре пригрів собі. А ці хлопці, які поприходили з АТО, ходять без роботи. Одним словом кіборг із сковорідкою».
P.S. Ось такі справи шановні читачі, що дізналися, про те і написали. Отож, кого завтра будете ставити в приклад своїм дітям та внукам, обирати Вам. Але наступний раз йдучи на вибори, перед тим, як віддати свій голос «ЗА», подумайте двічі, аби вибір був правильним.
Вероніка Пилипчук
