Home / Регіональні новини / «Курортне» життя ув’язнених в Полицькій колонії (фото)

«Курортне» життя ув’язнених в Полицькій колонії (фото)

2 серпня в Полицькій виправній колонії відбувся день відкритих дверей. Представники Володимирецької РДА, Полицької сільської ради, Сарненського місцевого центру з надання безоплатної правової допомоги та журналісти «Володимирецького вісника» отримали чудову нагоду «прогулятись» територією колонії.

Щоправда,  прогулянкою важко було це назвати. В спину постійно дихала уява про те, що ось тебе зараз тут закриють і ти більше звідси не вийдеш. Так жартували всі присутні на заході. Отож, враження від екскурсії доволі яскраві.

На проході без посвідчення особи вас не пропустять. На пропускному пункті 3 пари дверей. Наступні не відкриються, якщо попередні не зачинились. Проходити можна лише трьом особам за раз. Двері гучно клацають і гримають. На деяких ділянках лунає сирена, поки не закриєш за собою двері. Серце тьохкає і хочеться назад. На вході телефони та гроші треба здати, а вартовий всім своїм непорушним виглядом та менторським голосом дає зрозуміти: подумайте двічі, чи варто вам тууудиии.

Набравшись мужності, ми зайшли. Єгоза на стінах, камери спостереження, датчики руху, контрольно-слідові полоси і охоронці з собаками та зброєю. Доводиться звикати, що ти під постійним контролем і недремним наглядом персоналу і відеокамер.

Володимир Каламбет розповів, що колонія відноситься до умовного «червоного типу». Це означає, що відсиджують строк тут люди вперше, злочини яких є легкої або середньої тяжкості. Колонія фінансується державою лише на 40%, решту необхідних для свого утримання коштів колонія заробляє сама. Вона виготовляє 88 видів продукції силами своїх ув’язнених. Вже більше 5 років як держава скасувала обов’язок засуджених працювати.

– У нас зараз відбувають покарання 278 чоловік, – розповідає начальник колонії. – Лише 78 з них працюють. Маємо кілька цехів. Засуджені тут шиють одяг, мішки для укріплення берегів водоймищ та річок, спецформу для лісників. Виготовляємо меблі з деревини. Популярністю користується наша бруківка, яку ми ріжемо, шліфуємо; також робимо бордюри на тротуари. До речі, Польща для Євро-2012 закуповувала саме у нас продукцію для ремонту своїх вулиць…

img080808

– А що ж роблять упродовж дня засуджені, які не працюють?

– Їдять, сплять, ходять в туалет.

Насправді це був не жарт. Хтось з підлеглих додав, що є ще шашки, співи, футбол, волейбол. Але судячи з того, як в’яло засуджені переміщувались територією, відведену їм для прогулянки, складається враження, що дозвілля їм не цікаве. Можливо, далася взнаки спека того дня. А можливо, це хлопці настільки ліниві, що їм не цікаво ніщо.

– Засудженим робота під час перебування покарання в колонії зараховується в стаж. Нараховується на спеціальні картки зарплата. На території колонії є магазин, де ті безналом можуть розрахуватись, придбати продукти харчування, заплатити за телефонні послуги (3 копійки за хвилину), за послуги доступу до мережі Інтернет (1,98 за хвилину) або ж навіть за онлайн-побачення з родичами.

Вразило, що є послуга тривалих побачень для ув’язнених, коли в середньому раз в 2-3 місяці до них можуть приїхати родичі на кілька днів. На території колонії є щось на кшталт міні-готелю з повним комфортом і свіжим якісним ремонтом. За перебування в комфортабельних номерах платиться від 70 до 96 грн. на добу. Упродовж 2-3 діб родичі та ув’язнений мають змогу проживати в таких апартаментах.

– Якщо у вас йде офіційне працевлаштування, то як вирішується питання із лікарняним і відпусткою?

– На жаль, наше законодавство це не прописало. Надати відпустку ув’язненому теоретично і практично неможливо, а лікарняний – то окрема історія. Бувають кадри, що готові собі і сторонні предмети штрикати в тіло, аби заробити лікарняний. Готові спеціально хворіти, простуджуватись, колоти і різати себе, аби стаж і гроші йшли, а працювати не доводилось.  Ми з цим боремось.

– Як саме?

Начальник трохи помовчав і багатозначно посміхнувся:

– Просто боремось.

Пішли ми далі. З кухні тягнеться шлейфом п’янкий аромат обіду. У великих каструлях приємний на вигляд суп, потім ще каша. І начальник, і його підлеглі розповідають, що на кожного засудженого в день виділяється по 100 грамів м’яса і риби, а у тих, хто має проблеми зі шлунком та обміном речовин, взагалі прописаний окремий раціон та харчуються вони окремо від усіх!

img080806

Хліб тут печеться свій, без будь-яких розпушувачів і домішок. Пригостили і нас. Смачно.

Побачивши і понюхавши те все, присутні чи не із заздрістю відреагували – та тут, мовляв, як у закритому санаторії. Не всі люди на свободі так харчуються!

img080809

У колонії є своє господарство, свій парник. Корови, свині, птиця, помідори, огірки, перець… Це все вирощується не лише для власного використання, а й на продаж.

– Ми маємо свою свердловину, автономне опалення, генератори. В разі відключення електроенергії колонія повноцінно може прожити до 3 місяців.

Мимоволі напливають асоціації про апокаліпсис. Всі помруть, а колонія залишиться жити ще три місяці…

Нарешті привели нас і до легендарних «шконок» – ліжкомісця ув’язненого. Виявилось, що живуть вони не в камерах. І тут начальник нас з гордістю виправив – це гуртожиток! Двоповерхова будівля.

img080810

Спальня – це велика кімната, де одночасно знаходиться по 20-30 ліжок. Звичайно ортопедичних матраців тут нема. Ліжка із залізною сіткою-батутом, але кругом чиста біла (не сіра і не запрана, як зауважили гості) постіль, у кожного своя тумбочка, є стільчик.

img080807

Територією гуртожитку ув’язнені мають змогу вільно пересуватись, а сама будівля огороджена високим залізним парканом. Всюди вартові. А навколо парканів – буйство яскравих квітів, трав, декоративних дерев. Біля гуртожитку є бесідки з виноградними арками. Якщо не дивитись на залізний паркан, складається враження, що потрапив дійсно в якийсь санаторій.

– Ми суворо дотримуємось умов, які мають бути у засудженого. Ба більше – сам засуджений не дасть нам порушити ті умови. Взимку температура в приміщенні – не менше 18 градусів. Не приведи Господь ми допустимо, щоб в холодну пору ув’язненому не видали тепле взуття і одяг. Він підніме на вуха всю країну, а ми не відкараскаємось від прокурорських перевірок. А ті до нас їздити люблять. Спочатку посадять, а потім пильнують, чи достатньо добре ми піклуємось про злочинців.

На місяць кожному видається 100 грамів мила. Миються щотижня в бані. Окрім того, в кожному гуртожитку є ванна кімната з раковинами, туалет, кухня та кімнати відпочинку. На кухні є холодильник, вже кілька років ув’язненим дозволено мати електрочайник та мікрохвильову піч.

– Рівень життя ув’язнених можна судити по наповненості холодильника. Якщо він переповнений, значить, засуджені живуть добре, – коментує начальник колонії.

При цьому Володимир Каламбет відкриває холодильник. Там дійсно вільного місця нема. Купа судочків з передачками. Морозилка переповнена маслом. Кожен із ув’язнених має свою шафу на кухні, де він може зберігати свою передачку. Вразили ножі: вони тут на ланцюгах.

– Є сердобольні родичі, які щодня везуть їжу своїм синам чи чоловікам сюди.

– Шафи не закриваються А що ж буде, якщо передачку вкрадуть?

– Таке тут не трапляється, в іншому випадку крадію буде дуже несолодко.

Ці слова начальник не розшифрував. Вочевидь, крадія виявляють та наказують самі ж співмешканці. А це гарантує неприємні наслідки для «пацюка»…

Цікаво, що з недавніх пір засудженим можна тримати домашніх тварин, яких саме – законом не прописано, а отже, в’язень має право на утримування навіть корови. Дозвіл в будь-якому разі підписує начальник колонії.

У кімнаті відпочинку є парти, телевізор, щось на кшталт кінотеатру. Щотижня таким «курортникам» начитуються лекції, проводиться лікбез в юридичних питаннях та в питаннях етики і моралі. Для юних підопічних, які не встигли закінчити школу, тут є своя школа – вчителі із сусідніх сіл приїжджають ввечері та викладають повний курс шкільної програми. По завершенню учні отримують атестат зрілості. На території колонії є навіть ПТУ з виробничими професіями.

Медична частина пильно стежить за здоров’ям в’язнів. Приїжджають 4 лікарі, найсучасніше медичне обладнання для рентген-знімків – та такого навіть у новій володимирецькій лікарні нема!

Разом із людьми колонію охороняють собаки. Галасливі та зубаті, високі і страшні вівчарки та алабаї наводять страх навіть через загорожу. Така в них робота – бути злими. За свою роботу вірних і непідкупних стражів вони не один раз принесли першість по Україні Полицькій виправній колонії.

img080805

На дільниці посиленого контролю – саме там,  де проживання як раз і нагадує неприємну картину з кінофільмів – камери. Через віконечко можна побачити ув’язненого. До речі, на момент екскурсії там перебувало 2 в’язні. Туди загалом потрапляють на тимчасовий термін до 3 місяців агресивні, буйні засуджені за негарну поведінку: за погрозу розправи персоналу, іншим співкамерникам. Відкрили нам одну камеру – в принципі, можна жити, але не хочеться. Ліжка, стіл, тут же туалет, раковина. Захотілось додому.

Конфліктні ситуації між ув’язненими трапляються нерідко. Десь не розминулись. Десь щось не поділили. Проте персонал в авторитеті. За посягання на його недоторканність тут суворо карають. Щоб неповадно було.

За словами В. Каламбета, майже 80% ув’язнених після виходу на волю дуже скоро знову повертаються назад до колонії. На свободі треба думати, де і як заробити. На «зоні» ж цього робити не треба – ти на повному забезпеченні у держави. І багато хто готовий миритися з нюансами соціалізації в колоніях.

– Зимою як виходять, то інколи і вигнати неможливо – хочуть назад…

Узагалі все побачене трохи наводить шок.

Не тому що в колонії страшно. А тому, що за межами колонії, по суті, гірше живеться. Тебе годують,  про тебе дбають, тебе вдягають, працювати не змушують. Інтернет відносно дешевий, а родичі як приїдуть, то проживають кілька днів в комфортабельному готелі…

І от такий, виявляється, у нас казус: злочинець завдав матеріальної шкоди громадянину чи державі, держава його ув’язнює і потім дбає про його ідеальне благополуччя в колонії, не примушуючи навіть відробити своє утримання (не кажучи вже про перевиховання). Оскільки примусова робота під час ув’язнення не є обов’язковою, злочинець відтепер навіть не завжди відпрацьовує збитки, завдані державі. А якщо від його дій постраждала конкретна людина, то їй збитки вже ніхто не компенсує. Більше того, людина, що постраждала від дій злочинця, буде утримувати цього злочинця шляхом сплати податків зі своїх прибутків.

І згадується старий болючий анекдот: злочинець наробив лиха, а годує його держава; діти нікому нічого не зробили, а платять за харчування в школах і садочках чомусь їхні батьки…

Це Україна.

Олена СТЕЛЬМАЩУК.

Фото Ольги Пешко.

polissya.net

Знайшли помилку? Виділіть текст з помилкою і натисніть Ctrl + Enter, або натисніть посилання

Про admin

Читайте також...

znimok-ekrana-2017-12-13-13-20-57

Рівненський журналіст “вилікував” руки вуличного прохача-гастролера (відео)

Рівненський телеоператор Ельдар Магомедов присоромив чоловіка, який видавав себе за каліку та просив гроші. Це …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

X