Home / Блог / Чи буде реформована українська освіта?

Чи буде реформована українська освіта?

Нещодавно в сусідній Росії хвилю обурення викликала відповідь прем’єр-міністра на запитання про низький рівень оплати праці в освіті, зокрема й порівняно з іншими сферами зайнятості, навіть у державному секторі. Він завершив тим, що освіта — це покликання, а якщо є бажання заробляти гроші, то потрібно йти працювати в інші галузі. Заява цього можновладця оголила притаманну всім пост­радянським теренам проблему дискримінаційного підходу до освітньої галузі.

Глибока криза, яку переживає українська освіта загалом, а особливо найменш реформована середня шко­­ла, спричинена насамперед відчайдушними спробами законсервувати її в тому вигляді, у якому вона була успадкована з радянського минулого.

Держава, що ставиться до гуманітарної царини свого життя як до чогось другорядного, тим самим показує брак стратегічного бачення своєї розбудови на десятиліття вперед. А це прямо стосується питання змісту й форми освіти як засобу вирощування найдорожчого капіталу, який може мати країна, – її людей. Тих, хто буде її громадянами й ухвалюватиме політичні рішення, розвиватиме економіку, бізнес, науку, оборону, медицину та решту галузей. І хочемо ми того чи ні, гуманітарний сектор життя держави виробляє і транслює світогляд народу. Він або є інструментом утвердження суверенітету й незалежності окремо взятої країни, або підриває їхнє коріння та обрубує гілки. Саме тому колонізатори накидали тубільним народам власні культурні цінності.

Нинішній міністр Лілія Гриневич вказує на впровадження низки речей, які зроблять шкільне середовище психологічно комфортнішим для дитини. Усе це виписано серед пунктів концепції «Нової української школи». Проблема в тому, як зробити, щоб вона виконувалася за змістом, а не за формою.  Найкращий, найрозумніший міністр освіти не проводитиме уроків. Насущне завдання – це втілити наявні ідеї в життя. Українські педагоги нині здебільшого є ресурсно вичерпаними. Так сталося через соціальну неувагу держави, дискурс про непрестижність їхньої роботи й тиск згори.

Про які сучасні знання, компетентності мова, про які тренінги системного мислення, коли людина, яка має всього цього навчити дітей, зайнята питанням власного фізичного та психологічного виживання? Тому проблемою залишається не тільки питання дитиноцентричності нової концепції української школи, а й педагогоцентричності. Не може вільну особистість виховати пригноблена.

Люди, від яких залежать якість і свідомість майбутніх поколінь не повинні бути приниженими жебраками. Україна завтрашнього дня теж народиться не за столами переговорів політиків, не в трубах газопроводів і не в окопах воєнних конфліктів, а за шкільними партами. Учитель – це має звучати гордо. А не сумно, як сьогодні.

Нині з’явилось і молоде покоління батьків, для яких школа не є чимсь далеким. Це люди зовсім іншого типу, які поїздили світом, знають не менше, ніж шкільні педагоги, чітко розуміють, чого хочуть для своїх дітей. Зокрема, вони проти війни та приходу «русского міра». Будь-хто, крім того, нині може поцікавитися змістом шкільної програми, методичними рекомендаціями для вчителів. Суспільний консенсус щодо змін та їх імплементація в українській освіті – ось те, що не лише зітре в цій царині спадок Дмитра Табачника, а й модернізуватиме освітню галузь надалі. Від цього прямо залежить, якою Україна зустріне дальші десятиліття свого існування.

Україна, якою вона буде через 15 років, сьогодні починається в українській школі. Без цього елемента осучаснення життя всієї країни нереальне. Запровадження змін в інтересах усього українського суспільства.

Нам потрібна міцна, енергійна, здорова молодь, розумна, освічена, добре інтегрована до світової спільноти й готова захищати свої громадянські права.  Хто знає, скільки потенційних самородків зараз торгує на ринках або кладе плитку? Саме культ освіти допоміг би витягти найкращі мізки країни з тієї тіні, у якій вони перебувають, із того сну розуму, куди вони занурені в ситуації, коли найзатребуванішими талантами в країні є нахабство й безпринципність, а не розум і професіоналізм.

Сподіватимемося, що Українська держава і громадянське суспільство оберуть сучасну прогресивну стратегію розвитку освітньої галузі, розуміючи її визначальну соціальну роль як запоруки подальшого поступу суспільства.

Україна визначилася, що не хоче бути окраїною Росії, вона прагне сповідувати європейські цінності. Про це багато говорять, але мало хто розуміє, які ж вони. Надія на певну критичну масу людей, які почувають свою відповідальність за те, що відбувається. Вони поведуть за собою інших.

 

Про admin

Читайте також...

Цифровий маркетинг: сутність та переваги

Цифровий маркетинг – це комплекс стратегій та інструментів, спрямованих на просування продуктів чи послуг через …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

X